ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ЕМОЦІЇ ДИТИНИ

 Емоції відіграють важливу роль у житті кожної людини. А діти не вміють їх приховувати. З раннього віку малюк вміє їх виражати лише плачем. Для нього сльози - це можливість повідомити про біль, роздратування, образу та інші неприємні емоції. Часто батьки роблять помилку, кажучи: «Не плач», «Припини», «Якщо не перестанеш, будеш покараний», «Не шуми». Ще гірше наводити приклад дитині менш емоційних дітей: «Подивися на Світланку, вона впала і не плаче». 

 Емоції дітей - безпосередні та спонтанні. У дитини забрали іграшку - вона голосно плаче, віддали - знову сміється, наче нічого не трапилось. Діти, особливо маленькі, не ховають та не стримують своїх переживань. Тому вся їхня активність забарвлена емоційними проявами.

 Коли батьки зустрічаються з дитячими істериками в громадських місцях, щоб люди не подумали, що ви погана мати/батько і неправильно виховали свою дитину, ви намагаєтеся будь-яким способом припинити істерику. Але це неправильний підхід. Адже, замість того, щоб дати дитині поплакати і зробити висновки, що такою поведінкою все одно нічого не доб'ється, ви поспішаєте втішити і дати те, чого дитина добивається. Як наслідок - істерики відбуваються знову і знову. Тому не піддавайтеся на провокації і не давайте собою маніпулювати. Тоді дитина усвідомить раз і назавжди, що істерики не допоможуть домогтися бажаного.

 Всі ми знаємо, що на емоційне благополуччя дитини, як власне, і на її емоційний розвиток, впливають виховання в родині, соціум. Тому дорослим необхідно допомагати дитині впоратися із сильними переживаннями. Наприклад, якщо дитина перезбуджена чи дуже втомлена, створити умови для відпочинку. Якщо дуже засмучена, - підбадьорити. Дитина потребує любові дорослого, і її почуття залежать від наявності цієї любові. Буває, маленька дитина щось намалювала чи зробила власноруч і несе поробку тату чи мамі. Похваліть, і дитина - щаслива. Отже, опіка і любов дорослих є умовою позитивного емоційного розвитку дитини, її емоційного благополуччя.

 Дитяча емоційна занедбаність призводить до болісного відчуття емоційної самотності, яка може негативно позначитися на житті дитини в майбутньому:

• некоректно виражаючи свої емоції;
• приховуючи переживання: заїдати їх або заливати алкоголем;
• відгороджуватись від почуттів інших людей, ігнорувати їх або агресивно сприймати;
• боятись чужих емоцій, змушуючи неправильно обирати партнерів і поводитися у стосунках;
• у важких ситуаціях ідеалізувати тих, хто їм шкодить, тому що "не помічати очевидного" їх привчили з дитинства. 

 Зараз актуально вчити дітей емоційному інтелекту. Натомість, якщо в батьків з емоційним інтелектом усе добре, дитина це відчуває, й несвідомо переймає цей досвід. Вона бачить, як тато і мама спілкуються між собою, вирішують суперечки, розповідають про себе, і починає робити так само.